“Вам же харашо, повєзло, ви валантьори, ви можетє єздіть туди, відіцца с мужьямі” – фраза, яка смішить третій день, бо прозвучала від людини, геть далекої від волонтерської діяльності і допомоги нашим захисникам

Канєшна харашо: з’ясувати потреби, оголосити збори, місяць тероризувати людей вимаганням донатів, закриттям потреб хлопців, шукати ДОБРОдіїв та БЛАГОдійників, які пріоритетом обирають допомогу війську проти прибутку чи відпочинку з родиною (дай вам, рідні, Боже, здоров’ячка ), займатися пакуванням, завантаженням машини, актуалізацією запитів, організацією логістики… Десь в паралельній реальності опановувати свої емоції, давати раду дітям, намагатися врятувати свій маленький бізнес…

– Тю, то развє тяжолая робота? Я вас умоляю! Я вот в офісє бєзвилазно…

Кажу пані: стільки вакантних місць в нашому волонтерської строю… Ставайте Поруч? Чекаємо кожниго На плетіння сіточок – запитів сотні! Руками, ногами, плечима, часом, коштами, харчами, оберегами – кожному знайдеться посильна робота

– Ой, а зачєм мнє ета нада? Я работаю, с зарплаткі плачу “військовий збор”. Што мнє ета страна дала? Чьо я далжна?

Нє далжна, канєшна))

Та й таке, ліричний відступ))

В цій поїздці нам повезло особливо

– побачити неймовірну пунктуальність та організованість захисників, які поважають час свій, побратимів і волонтерів

– відчути турботу від хлопців, які намагалися максимально підлаштуватися до єдиного і відносно безпечного місця вивантаження в кожному місті від Павлограда до Слав’янська

– побачити неймовірний приклад ЛЮБОВІ та ВІДДАНОСТІ від команди Шлях Захисників – місце, де справді втомлені, але по справжньому НЕЗЛАМНІ ЛЮДИ

– почути: “В ж в дорозі голодні, давайте ми вас погодуємо обідом? Певно весь день на хотдогах” від воїна рочків 25

– пустити в машину хлопців самостійно витягти коробки, бо “ви ж Дівчатка, бережіть свої спиночки і рученята – Ви нам ще потрібні” – от прям розчулили до сліз

– отримати опіку “ви завжди можете переночувати у нас в Покровську, якщо треба”

– побачити дитяче щастя в очах дорослих і брутальних дядьків Коли вивантажували нашому односельцю коробки зі смаколиками, а побратими стояли і спостерігали за процесом – нагадало момент, як в дитинстві в табір на вихідні до когось приїхали батьки, привезли гостинці, і вся дитяча зграя чекає на відкриття привезених скарбів

– отримати найвищу довіру – передати дружині обнімашки

– обійняти ВЕЛИКИХ та неймовірних людей

– Отримати лікбез від Микола Ворошнов дякую за якісну лекцію та виховну роботу Це дійсно було цінно та корисно

– зустріти друзів, з якими не бачилися понад 20 рочків

– закрити всі запити по списку і навіть привезти те, на що не розраховували, бо ми ж “справжні чарівники”

– почути неповторну музику в!йни у виконанні нашого артртилеристського оркестру – незабутньо, яскраво, ефектно – “страшно красіво” та усвідомити, що це за якихось 8 годин їзди машиною від твого будинку… І це, бляха, реально недалеко. Час звичайного робочого дня…

– так-так, нарешті особисто обійняти коханих

І пару історій спостерігали геть протилежних, по принципу “Ви же валантьори, вам шо, сложна?” та “Ми всєго за 28км от точкі вигрузки… “

Ні, не сложно. Наука на наступний раз

Бережіть своїх волонтерів, єслі шо бо за важливими для вас речами типу морозильної камери як би не прийшлося пішки йти ті нещасні… 28 км, бо “жарко і не хочецця вопше кудись їхати” Для справедливості уточню, що люди не з бойового.

Вам не здасться тон цієї і першої в дописі історії схожим “А чьо я должен, єслі ви можетє?”

Соупадєніє? Нє думаю

А й дійсно, нам просто повезло.

СлучайнА, ага

Завдяки неймовірній команді волонтерської спільноти, яка відпахала цей місяць, щоб поїздка відбулася.

Завдяки небайдужим людям, які дозволили всім цим дивам статися.

15 підрозділів вдалося зустріти особисто, ще на 2 – залишили посилки.

Честь вам, шановні і найтепліший привіт від наших котиків і сонечок: всім, хто не втомився допомагати нашим славним воїнам.

Маємо честь допомагати найкращим

Переможемо разом